Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript
«Поділити неможливо відмовити», або Особливості поділу корпоративних прав у випадку розлучення учасника товариства та поділу спільного майна, юрист ЮК
2013-05-28
«Поділити неможливо відмовити»,
або Особливості поділу корпоративних прав у випадку розлучення учасника товариства та поділу спільного майна
Поділ майна подружжя – це завжди емоційний процес, наслідки такого поділу зачіпають права не тільки безпосередніх учасників цих дій, а й можуть зачепити права інших осіб, зокрема товариств, учасником яких є один із подружжя. Юристи радять для попередження проблем із поділом бізнесу вирішувати всі питання заздалегідь у шлюбному контракті, але що як необхідність поділу вже існує, ніякого контракту немає, а спільної згоди дійти неможливо?
У такому випадку (хоча й у всіх інших також) подружжю дорога тільки в суд, при цьому такий поділ має свої особливості, правозастосовна практика породила існування суперечливих рішень судів. Нижче спробуємо проаналізувати можливі варіанти розвитку подій та наслідки, які можуть виникнути у разі поділу такого виду майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Спори у подружжя можуть виникати щодо частки вкладу до статутного капіталу товариства, його майна та доходів від здійснення діяльності
У постанові від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» пленум ВСУ роз'яснив, зокрема, що вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, але якщо такий вклад зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.
У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. Щодо майна приватного підприємства та майна ФОП встановлено, що воно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, але інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
Таким чином, спори у подружжя можуть виникати щодо частки вкладу до статутного капіталу товариства, його майна та доходів від здійснення діяльності.
Зокрема, у частині визначення прав іншого з подружжя на статутний капітал та майно практика складається по-різному: в одних випадках вимоги про визнання власності на статутний капітал чи майна ТОВ або ПП не задовольнялися, виходячи з положень ст. 12 ЗУ «Про господарські товариства» (далі – Закон), якою встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство, в інших – суд визнавав право на частку в статутному вкладі товариства за другим із подружжя, якщо встановлював, що це є спільним майном подружжя.
Статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
19.09.2012 Конституційний Суд України виніс Рішення у справі № 17-рп/2012 (надалі – Рішення № 17-рп/2012) та дав тлумачення ч. 1 ст. 61 СК України, яким по-іншому, аніж ВС України, роз'яснив питання щодо майнових прав іншого з подружжя на статутний капітал, а саме статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Наразі прийняття Рішення № 17-рп/2012 не мало наслідком приведення судової практики до певної єдності. Так, окремі суди після винесення цього рішення почали враховувати його при викладенні своїх висновків, при цьому очевидно керуючись тим, що відповідно до вимог ст. ст. 147, 150 Конституції України роз'яснення Конституційного суду має вищу юридичну силу порівняно з роз'ясненням Верховного Суду. Зокрема, ВССУ в ухвалі від 13.03.2013, посилаючись на Рішення № 17-рп/2012, встановив неправильність висновків судів попередніх інстанцій, згідно яких було відмовлено одному з подружжя у виділенні корпоративних прав у ТОВ, справу передано на новий розгляд.
Але іншим рішенням ВССУ від 22.01.2013 залишено без змін рішення судів попередніх інстанції, при цьому суд апеляційної інстанції, ухвалюючи своє рішення від 31.10.2012 та вирішуючи питання щодо поділу корпоративних прав, дійшов висновку, що право на управління товариством має лише той із подружжя, який є його учасником, тобто корпоративне право нерозривно пов'язує власника такого права з необхідністю володіти часткою у статутному капіталі товариства, що напряму залежить від волевиявлення інших учасників товариства і відповідних договірно-статутних змін.
Разом з тим у вирішенні питання щодо прав одного з подружжя на частку в статутному капіталі варто брати до уваги певні особливості безпосередньо самих корпоративних відносин. Так, визнання права на частку у вкладі в статут має наслідком зміну складу учасників та зміну статуту, однак ці питання належать до виключної компетенції загальних зборів товариства в силу ст. ст. 41, 42, 59 Закону, зміни до статуту, пов'язані із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку (ст. 52 Закону).
Відступити свою частку у статутному капіталі товариства учасник має право, якщо інше не встановлено статутом товариства. При цьому учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (ч. ч. 2 - 3 ст. 53 Закону). Як випливає зі ст. 57 Закону, звернути стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами можливо лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів.
Тобто вирішення більшості питань, які випливають з регулювання відносин вкладів учасників, віднесені до компетенції самих учасників і ст. 6 ГК України встановлено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі і судів, у господарські відносини.
Ці обставини ставлять під сумнів можливість реалізувати на практиці рішення суду про визнання права іншого з подружжя на частку в статутному капіталі та майні господарської організації. Яким саме чином піде судова практика з питання щодо реалізації таких визнаних рішенням суду корпоративних прав, сказати важко, належних прикладів рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень знайти не вдалося.
З огляду на суперечність Рішення № 17-рп/2012 та згаданої постанови ВСУ від 21.12.2007 за № 11, вважаю, що оптимальним виходом з даної ситуації є стягнення з іншого з подружжя, учасника товариства, вартості частки коштів, які були вкладені до статуту товариства.
Так, вирішуючи спір про набуті одним із подружжя корпоративні права, ухвалою ВССУ від 11.02.2013 було залишено рішення апеляційного суду Київської області від 16.10.2012 без змін, яким, в свою чергу, встановлено право іншого з подружжя на отримання вартості частки в статутному фонді товариства. Іншою ухвалою ВССУ від 13.02.2013 скасовано рішення судів попередніх інстанцій, справу передано на новий розгляд, судам роз'яснено право іншого з подружжя на частину гривневого еквівалента часток у ТОВ, як дружини учасника товариства, який придбав свою частку в період перебування у зареєстрованому шлюбі з нею.
Звісно, при такому варіанті поділу корпоративних прав інший з подружжя фактично втрачає право на участь в управлінні господарською організацією, але зможе отримати частину коштів зі складу спільних, що були витрачені на вклад у статутний капітал, та не втрачає своє право на частину доходів, отриманих із цього вкладу за період шлюбу. Разом з тим такий варіант вирішення питання не призведе до обмеження прав безпосередньо господарської організації, примусового включення іншого з подружжя до складу учасників чи примусового зменшення статутного капіталу самого товариства.
У будь-якому випадку при вирішенні подібних питань у суді потрібно доводити та встановлювати такі обставини, як: чи є статутний вклад спільним майном подружжя або особистою приватною власністю одного з подружжя у розумінні вимог ст. 57 СК України, чи збільшився розмір такого капіталу за час шлюбу, чи використане це майно в інтересах подружжя.
ВИСНОВОК:
Як бачимо, проблема поділу корпоративних прав подружжя залишається відкритою, існує питання щодо неможливості реалізувати окремі рішення суду на практиці. Хоча Рішення № 17-рп/2012 є цілком справедливим з точки зору поділу між подружжям набутого за час шлюбу майна, разом з цим факт прийняття цього рішення потребує додаткових роз'яснень саме в контексті корпоративних відносин і відсутність таких роз'яснень й далі породжуватиме суперечливу судову практику.
Юлія Авраменко, юрист ЮК «ЕЙДІКОМ»
«Поділити неможливо відмовити»,
або Особливості поділу корпоративних прав у випадку розлучення учасника товариства та поділу спільного майна
Поділ майна подружжя – це завжди емоційний процес, наслідки такого поділу зачіпають права не тільки безпосередніх учасників цих дій, а й можуть зачепити права інших осіб, зокрема товариств, учасником яких є один із подружжя. Юристи радять для попередження проблем із поділом бізнесу вирішувати всі питання заздалегідь у шлюбному контракті, але що як необхідність поділу вже існує, ніякого контракту немає, а спільної згоди дійти неможливо?
У такому випадку (хоча й у всіх інших також) подружжю дорога тільки в суд, при цьому такий поділ має свої особливості, правозастосовна практика породила існування суперечливих рішень судів. Нижче спробуємо проаналізувати можливі варіанти розвитку подій та наслідки, які можуть виникнути у разі поділу такого виду майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Спори у подружжя можуть виникати щодо частки вкладу до статутного капіталу товариства, його майна та доходів від здійснення діяльності
У постанові від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» пленум ВСУ роз'яснив, зокрема, що вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, але якщо такий вклад зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.
У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. Щодо майна приватного підприємства та майна ФОП встановлено, що воно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, але інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
Таким чином, спори у подружжя можуть виникати щодо частки вкладу до статутного капіталу товариства, його майна та доходів від здійснення діяльності.
Зокрема, у частині визначення прав іншого з подружжя на статутний капітал та майно практика складається по-різному: в одних випадках вимоги про визнання власності на статутний капітал чи майна ТОВ або ПП не задовольнялися, виходячи з положень ст. 12 ЗУ «Про господарські товариства» (далі – Закон), якою встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство, в інших – суд визнавав право на частку в статутному вкладі товариства за другим із подружжя, якщо встановлював, що це є спільним майном подружжя.
Статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
19.09.2012 Конституційний Суд України виніс Рішення у справі № 17-рп/2012 (надалі – Рішення № 17-рп/2012) та дав тлумачення ч. 1 ст. 61 СК України, яким по-іншому, аніж ВС України, роз'яснив питання щодо майнових прав іншого з подружжя на статутний капітал, а саме статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Наразі прийняття Рішення № 17-рп/2012 не мало наслідком приведення судової практики до певної єдності. Так, окремі суди після винесення цього рішення почали враховувати його при викладенні своїх висновків, при цьому очевидно керуючись тим, що відповідно до вимог ст. ст. 147, 150 Конституції України роз'яснення Конституційного суду має вищу юридичну силу порівняно з роз'ясненням Верховного Суду. Зокрема, ВССУ в ухвалі від 13.03.2013, посилаючись на Рішення № 17-рп/2012, встановив неправильність висновків судів попередніх інстанцій, згідно яких було відмовлено одному з подружжя у виділенні корпоративних прав у ТОВ, справу передано на новий розгляд.
Але іншим рішенням ВССУ від 22.01.2013 залишено без змін рішення судів попередніх інстанції, при цьому суд апеляційної інстанції, ухвалюючи своє рішення від 31.10.2012 та вирішуючи питання щодо поділу корпоративних прав, дійшов висновку, що право на управління товариством має лише той із подружжя, який є його учасником, тобто корпоративне право нерозривно пов'язує власника такого права з необхідністю володіти часткою у статутному капіталі товариства, що напряму залежить від волевиявлення інших учасників товариства і відповідних договірно-статутних змін.
Разом з тим у вирішенні питання щодо прав одного з подружжя на частку в статутному капіталі варто брати до уваги певні особливості безпосередньо самих корпоративних відносин. Так, визнання права на частку у вкладі в статут має наслідком зміну складу учасників та зміну статуту, однак ці питання належать до виключної компетенції загальних зборів товариства в силу ст. ст. 41, 42, 59 Закону, зміни до статуту, пов'язані із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку (ст. 52 Закону).
Відступити свою частку у статутному капіталі товариства учасник має право, якщо інше не встановлено статутом товариства. При цьому учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (ч. ч. 2 - 3 ст. 53 Закону). Як випливає зі ст. 57 Закону, звернути стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами можливо лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів.
Тобто вирішення більшості питань, які випливають з регулювання відносин вкладів учасників, віднесені до компетенції самих учасників і ст. 6 ГК України встановлено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі і судів, у господарські відносини.
Ці обставини ставлять під сумнів можливість реалізувати на практиці рішення суду про визнання права іншого з подружжя на частку в статутному капіталі та майні господарської організації. Яким саме чином піде судова практика з питання щодо реалізації таких визнаних рішенням суду корпоративних прав, сказати важко, належних прикладів рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень знайти не вдалося.
З огляду на суперечність Рішення № 17-рп/2012 та згаданої постанови ВСУ від 21.12.2007 за № 11, вважаю, що оптимальним виходом з даної ситуації є стягнення з іншого з подружжя, учасника товариства, вартості частки коштів, які були вкладені до статуту товариства.
Так, вирішуючи спір про набуті одним із подружжя корпоративні права, ухвалою ВССУ від 11.02.2013 було залишено рішення апеляційного суду Київської області від 16.10.2012 без змін, яким, в свою чергу, встановлено право іншого з подружжя на отримання вартості частки в статутному фонді товариства. Іншою ухвалою ВССУ від 13.02.2013 скасовано рішення судів попередніх інстанцій, справу передано на новий розгляд, судам роз'яснено право іншого з подружжя на частину гривневого еквівалента часток у ТОВ, як дружини учасника товариства, який придбав свою частку в період перебування у зареєстрованому шлюбі з нею.
Звісно, при такому варіанті поділу корпоративних прав інший з подружжя фактично втрачає право на участь в управлінні господарською організацією, але зможе отримати частину коштів зі складу спільних, що були витрачені на вклад у статутний капітал, та не втрачає своє право на частину доходів, отриманих із цього вкладу за період шлюбу. Разом з тим такий варіант вирішення питання не призведе до обмеження прав безпосередньо господарської організації, примусового включення іншого з подружжя до складу учасників чи примусового зменшення статутного капіталу самого товариства.
У будь-якому випадку при вирішенні подібних питань у суді потрібно доводити та встановлювати такі обставини, як: чи є статутний вклад спільним майном подружжя або особистою приватною власністю одного з подружжя у розумінні вимог ст. 57 СК України, чи збільшився розмір такого капіталу за час шлюбу, чи використане це майно в інтересах подружжя.
ВИСНОВОК:
Як бачимо, проблема поділу корпоративних прав подружжя залишається відкритою, існує питання щодо неможливості реалізувати окремі рішення суду на практиці. Хоча Рішення № 17-рп/2012 є цілком справедливим з точки зору поділу між подружжям набутого за час шлюбу майна, разом з цим факт прийняття цього рішення потребує додаткових роз'яснень саме в контексті корпоративних відносин і відсутність таких роз'яснень й далі породжуватиме суперечливу судову практику.
Юлія Авраменко, юрист ЮК «ЕЙДІКОМ»